Реалізація творчого підходу у виробленні стійкої внутрішньої мотивації учнів до навчання, та саморозвитку через систему діяльності на уроках спецдисциплін

Самостійне вивчення, самостійна робота над навчальним матеріалом є головним в навчальній діяльності кожного хто навчається. Тому так важливо, щоб і викладачі, і кожен учень розумів сутність і значення самостійної роботи в навчальному процесі. Також на мою думку, головною метою самостійного вивчення є придбання умінь зрозуміти текст, виділити і переосмислити постановки типових проблем й раціональні образи діяльності скласти на базі аналізу навчального матеріалу: алгоритми, інструкційно – технологічні карти, технологічні карти, інструкційні карти, навчальні елементи, осмислити й чітко намалювати в уяві сутність практичних понять, розглянутих у дисципліні, й їхнє місце в системі професійних знань.

Ці уміння визначають ефективність та якість пізнавальної діяльності кожного учня. Звідси можна вивести вимоги до змісту й форм тих навчально – методичних порадників – посібників, які є продуктом діяльності викладача спрямованої на організацію й забезпечення ефективної самостійної навчальної роботи кожного учня, як на заняттях, так і в позаурочний час.

Як вже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Але, як бути, якщо відсутня, а єдиним привабливим моментом учнівського життя є довгоочікувана перерва або весела гулянка? Багато хто з викладачів вважає, що сформувавши у студента «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем. Важлива роль і вплив викладача є беззаперечним. І все ж, уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив – складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт»(Э. Ільмень). Викладач може лише сприяти цьому процесу.

Для цього, як викладачам, так і майстрам необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Привчати учнів до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

2. Намагатися не нав’язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з учнями стосовно вироблення мети і завдань може виявитись значно ефективнішою.

3. Необхідно пам'ятати про те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення учня до навчання.

4. Намагатися уникати встановлених часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвитку внутрішньої мотивації.

5. Стежити за тим, щоб навчальні завдання, практичні, самостійні, контрольні роботи, мали рівень оптимальної складності (посильні завдання),сприяли виявленню майстерності та компетентності студента. Регулювали рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її (створення ситуації успіху).

6. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:

- Позитивний вплив на вирішення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення(евристичний метод);

- Емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань, що викликають позитивні емоції і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;

- Підвищення самоповаги учня та його самооцінки.

Отже, можна дійти до висновку: ті умови оточення, які наділяють учня свободою вибору, дозволяють їй почуватися самодостатньою і формують внутрішню мотивацію.

Самостійність учнів в навчанні зв'язана з організаційними формами самостійної роботи, із змістом самостійної пізнавальної діяльності. Задача викладача – забезпечити сприйняття кожним учнем деякого узагальненого, але зрозумілого й значимого образа про той результат, до якого кожен учень повинен прагнути.

Ефективне виховання творчої особистості учнів вимагає створення організаційно-педагогічних умов, а саме:

- наукове обґрунтування методів педагогічного керівництва творчим розвитком особистості;

- надання учневі свободи вибору і самовираження, усвідомлення нею своєї самоцінності;

- створення творчої атмосфери, формування в учнів внутрішньої мотивації і потреби до творчої діяльності;

- впровадження особистісно-орієнтованого підходу.

Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання особистості.

Педагоги повинні сприяти:

Ø розвитку творчих рис характеру, а саме: творчій спрямованості особистості, усвідомленню значення творчих, гуманістичних потреб, мотивів, цілей як провідних її розвитку та життєдіяльності (у мотиваційній сфері при вирішеннях виховних завдань слід відкривати для учня сенс творчого життя, головною складовою якого є пізнання оточуючого світу, його перетворення на краще, життєва самореалізація);

Ø цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, критичності розуму, самостійності, вимогливості, наполегливості, винахідливості, оригіналльності, організованості, працелюбства, порядності, відповідальності. Вказані риси характеру мають формуватися як стійкі якості особистості, що визначають програму її поведінки, діяльності, активного творчого ставлення до себе, людей, праці, речей;

Ø творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації та самовдосконаленні, емоційності, саморегуляції в екстремальних ситуаціях (саме ці психологічні здатності особистості перетворюють учня на активного суб’єкта творчої діяльності та соціальної поведінки, який висуває власні цілі, ідеї, плани, програми тощо);

Ø розвитку творчих якостей інтелекту – логічного та цілісного сприяння дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, інтуїції, уваги і пам’яті, що формуватиме вміння визначити і розв’язати життєві задачі, розробити творчі проекти.

Педагогічними та методичними основами процесу

саморозвитку є:

1. Утвердження в педагогічній теорії та практиці думки про учня як суб'єкта виховного процесу та ідеї про вирішальну роль власної активності в роботі над собою.

2. Відмова від авторитаризму, примітивізму в навчально-виховній діяльності.

3. Розуміння педагогами особистісної неповторності учня, вивчення його індивідуальних інтересів, нахилів, здібностей.

4. Стимулювання особистості учнів до саморозвитку. Це можливо, за умови, коли зовнішні впливи і дії викликають у них переживання внутрішніх суперечностей між досягнутим і необхідним рівнем в оволодінні знаннями, практичними уміннями і навичками, способами творчої діяльності і сприяють формуванню відповідних потреб.

Способи створення педагогічних умов, за яких в учнів виникає переживання внутрішніх суперечностей і відбувається формування мотиваційної сфери в навчанні:

Ø новизна матеріалу, який вивчається;

Ø створення проблемно-пізнавальних

ситуацій;

Ø використання яскравих прикладів і фактів;

Ø застосування евристично-пошукових та

дослідницьких прийомів навчальної роботи;

Ø різноманітність методів оволодіння

знаннями, практичними уміннями і

навичками;

Ø доцільний педагогічний контроль.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

Ø відношення вчителя до проявів самостійності;

Ø уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

Ø уміння виділяти головне і другорядне;

Ø оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

Ø наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

Ø самостійне застосування засвоєних знань;

Ø оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Навички і вміння самостійної,творчої роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Лекція-конференція

Ø Проведення таких лекцій з предмета потребує чітко визначених організаційних вимог: теми конференції, тем доповідей, регламентації виступів у межах 8-10 хвилин, постановки і повного висвітлення проблеми.

Ø У процесі лекції-конференції формуються вміння самостійно працювати з навчальною та додатковою літературою, вміння синтезувати й узагальнювати опрацьовані матеріали, презентувати їх, розвивається мовлення учнів, вміння робити висновки.

Ø Основними складовими лекції є вступна частина, в якій визначаються тема, план, цілі, задачі, характеристика проблеми, рекомендована література, виклад змісту (історична довідка, факти, приклади, аналіз, наочність), заключна частина.


 

Викладач Карлійчук Т.Г.